Виставлення рахунка на оплату реально наданих робіт або послуг може кваліфікуватися як вимога щодо виконання зобов’язання, якщо договором передбачена попередня оплата в чітко визначеному розмірі без строку її здійснення

Виставлення рахунка на оплату (який містить підставу, суму та реквізити для оплати) може бути кваліфіковано як вимогу в розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України за умови, якщо: договором передбачена попередня оплата товарів (робіт, послуг), чітко визначений розмір такої оплати, але строк здійснення попередньої оплати в договорі не визначений; господарська операція відбулася (реальне надання послуг / виконання робіт). В іншому випадку, а саме коли на стороні покупця, замовника відсутній обов’язок з попередньої оплати і товар йому не переданий (послуги не надані), виставлення рахунка не є вимогою в розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Такий висновок зробила ОП КГС ВС, який виражено у постанові КГС ВС від 20 березня 2026 року у справі № 914/2625/23.

Суд зазначив, що згідно зі сталою та послідовною позицією Верховного Суду ст. 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред’явлення вимоги кредитором, тому останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Форма не може превалювати над змістом, відповідно, з’ясовуючи зміст документа, необхідно виходити з його буквального та логічного змісту.

Основною первинною ознакою будь-якої господарської операції є її реальність. Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг / виконання робіт), а не первинні документи.