Способи судового захисту особи, яку фактично виселили з іпотечного житла без рішення суду

Верховний Суд, забезпечуючи єдність судової практики, дійшов висновку, що виселення з житла допускається лише добровільно або в судовому порядку. Особа, яку без її згоди та рішення суду фактично позбавили доступу до іпотечного житла, може вимагати вселення, відшкодування збитків та/або компенсації моральної шкоди.

У судовій справі, після звернення стягнення на квартиру в позасудовому порядку за вимогою кредитора новий власник замінив замки і позбавив особу, яка проживала в ній як член сім’ї попередньої власника, доступу до житла. Вважаючи, що її фактично виселили без згоди, судового рішення та надання іншого житлового приміщення, особа звернулася до суду з вимогами про вселення до квартири та компенсацію моральної шкоди.

Суд першої інстанції частково задовольнив позов, вселив до квартири і стягнув 5 000 грн компенсації моральної шкоди. Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні вимог, вважаючи, що припинення права власності на житло попередньої власниці припинило й похідне право членів її сім’ї користуватися ним.

Верховний суд скасувала постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, зробивши правові висновки, які мають враховуватися судами при застосуванні відновідних норм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Способами захисту суб’єктивних цивільних прав є визначені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

У кожній конкретній справі позивач на власний розсуд обирає спосіб (способи) захисту його порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Верховний Суд виходив з того, що відповідно до ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на повагу до житла, а втручання в це право допускається лише відповідно до закону та за умови його необхідності в демократичному суспільстві.

Сама по собі зміна власника нерухомого майна не свідчить про автоматичне припинення набутого в установленому законом порядку права користування ним. Навіть якщо законне право особи на зайняття житла припинилося, виселення такої особи має бути оцінене на предмет пропорційності відповідно до ст. 8 Конвенції.

Верховний Суд зазначив, що в цій справі особа була правомірно вселена до квартири, а новий власник знав про її право користування житлом та зареєстроване місце проживання при набутті права на квартиру. Замінивши замки, він позбавив її доступу до квартири, що фактично становило виселення. Водночас особа не давала згоди на добровільне звільнення житла, судового рішення про її виселення не було, іншого постійного житлового приміщення їй не надали.

З урахуванням встановлених обставин та з метою забезпечення єдності судової практики Верховний Суд сформулював такий висновок щодо застосування норм права:

виселення проводиться добровільно або в судовому порядку, при цьому про його добровільність може свідчити самостійне звільнення особою житла. Позасудове виселення не допускається. Особа, яку виселили з порушенням установленого порядку, не обмежена у виборі способу захисту та може вимагати як вселення до житла, так і відшкодування збитків та/або компенсації моральної шкоди.

При цьому Верховний Суд відступив від висновку, викладеного в постанові від 14 травня 2025 року у справі № 159/3927/23, згідно з яким у разі порушення вимог щодо надання іншого житла особа могла вимагати зобов’язати надати їй відповідне житлове приміщення та відшкодувати шкоду.