Особливості оплати основної винагороди арбітражного керуючого та відшкодування його витрат

Передумовою закриття провадження у справі про банкрутство незалежно від підстав такого закриття є розгляд судом звіту арбітражного керуючого та вирішення питання щодо виплати грошової винагороди арбітражного керуючого і відшкодування його витрат.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС, що викладені в Постанові від 21.01.2026 року по справі № 927/149/22 та який буде коротко описаний в цій статті.

Щодо зміни правового регулювання порядку закриття провадження у справі про банкрутство у зв`язку з погашенням усіх вимог кредиторів

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи встановлює Кодекс України з процедур банкрутства (Кодекс), який було введено в дію 21.10.2019 року.

Порядок та підстави закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) визначені статтею 90 Кодексу, яка з дати введення в дію зазнала суттєвих змін. При цьому, аналіз норм Кодексу свідчить, що законодавець розмежував можливість закриття провадження у справі про банкрутство з тих чи інших підстав стадіями процедури банкрутства.

Зважаючи, що встановлений Кодексом порядок закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не врегульовує питання виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого та метою забезпечення єдності судової практики Верховний Суд вирішив вирішити означену правову проблему шляхом формування єдиної правової позиції.

Щодо загального порядку сплати винагороди арбітражного керуючого та відшкодування його витрат

Частинами першою, четвертою та сьомою статті 43 Конституції України унормовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Арбітражний керуючий є суб`єктом незалежної професійної діяльності, який з моменту постановлення ухвали (постанови) про призначення його керуючим санацією або ліквідатором до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства-боржника.

Арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених Кодексом.

Порядок сплати винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого під час виконання повноважень у справі про банкрутство (неплатоспроможність) визначено статтею 30 Кодексу.

Частиною першою цієї статті передбачено, що арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Грошова винагорода арбітражного керуючого складається з основної та додаткової грошових винагород.

Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень.

Сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відкриття провадження у справі.

Положенням цієї норми кореспондує абзац четвертий частини четвертої статті 34 Кодексу, який встановлює, що до заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, серед іншого, додаються докази авансування винагороди арбітражному керуючому трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень.

У разі якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі, або коштів фонду, створеного кредиторами для виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого.

Отже, наведеними приписами статті 30 Кодексу визначено, що сплата грошової винагороди арбітражного керуючого у справі про банкрутство можлива за рахунок:

• авансування коштів заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду;
• коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності;
• коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі;
• коштів створеного кредиторами фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого.

Водночас обов`язковою процесуальною дією, що забезпечує реалізацію права арбітражного керуючого на отримання грошової винагороди та відшкодування витрат є затвердження господарським судом відповідного звіту за підсумками кожної із процедур банкрутства (неплатоспроможності).

За результатом розгляду звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат господарський суд постановляє ухвалу, якою затверджує такий звіт (повністю або частково) чи відмовляє у його затвердженні.

Загалом же, на підставі системного аналізу наведених вище приписів статті 43 Конституції України та статей 30, 90 Кодексу Верховний Суд висновував, що здійснення арбітражним керуючим повноважень у справі про банкрутство (неплатоспроможність) відбувається виключно на платній основі (адже протилежного законодавством не передбачено), а своєчасне одержання грошової винагороди за працю є його конституційною гарантією.

При цьому розгляд господарським судом звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками відповідної процедури банкрутства (неплатоспроможності), за загальним правилом, є обов`язковою передумовою закриття провадження у справі про банкрутство незалежно від підстав такого закриття.

Зважаючи на висловлені мотиви, Верховний Суд зазначив, що розгляд відповідного звіту та вирішення господарським судом питання щодо сплати винагороди арбітражного керуючого та відшкодування його витрат жодним чином не порушують імперативності норм частини першої статті 90 Кодексу, якою встановлено підстави закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а натомість є необхідною складовою процесу такого закриття.

Принагідно Верховний Суд зауважив, що у судовій практиці можуть траплятися випадки, коли питання закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) господарський суд вирішує за відсутності перелічених вище джерел сплати грошової винагороди арбітражного керуючого та його витрат, тож необхідним у такому разі є з`ясування особливостей їх покриття з метою дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого.

Щодо особливостей оплати основної винагороди арбітражного керуючого та відшкодування його витрат у разі затвердження звіту ліквідатора

Закриття провадження у справі про банкрутство у разі затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу може мати такі наслідки:

• припинення юридичної особи-боржника, якщо майна не залишилось або його не виявлено чи таке відсутнє;
• продовження підприємницької діяльності, якщо майна банкрута вистачило для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі.

Вочевидь у разі наявності залишку майна банкрута після завершення ліквідаційної процедури питання сплати основної винагороди арбітражного керуючого (ліквідатора) та відшкодування його витрат перед господарським судом не виникає.

Натомість достатньо неврегульованим залишається питання оплати послуг арбітражного керуючого у випадку, якщо за результатом завершення ліквідаційної процедури банкрут підлягає припиненню як юридична особа, а його майна для сплати винагороди ліквідатора та його витрат не вистачило.

У цьому зв`язку Верховний Суд зауважив, що у питанні особливостей порядку оплати послуг ліквідатора та витрат за підсумками ліквідаційної процедури за одночасної відсутності джерел фінансування таких витрат Верховним Судом сформовано сталу та послідовну практику.

Так, згідно з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2023 року в справі № 5002-17/1718-2011, діяльність ліквідатора банкрута спрямована на досягнення остаточної мети ліквідаційної процедури - найповнішого задоволення вимог кредиторів шляхом пошуку та реалізації активів ліквідаційної маси. Поза межами ліквідаційної процедури кредитори боржника не можуть задовольнити свої вимоги в інший спосіб, окрім як через реалізацію майна боржника в ліквідаційній процедурі. Тому основними отримувачами послуг арбітражного керуючого у цій процедурі є саме кредитори неплатоспроможного боржника.

Водночас, беручи участь у справі про банкрутство, кредитор не тільки має певні процесуальні права, зокрема на задоволення своїх грошових вимог за рахунок активів ліквідаційної маси, а й як учасник провадження (сторона) має обов`язки, пов`язані із здійсненням провадження у справі. Ухвалою суду на такого кредитора можуть покладатися відповідні судові витрати щодо оплати послуг перекладача, судового експерта, арбітражного керуючого тощо.

Отже, якщо процедура банкрутства триває після закінчення коштів, авансованих заявником або таке авансування не здійснювалося через інше правове регулювання на час ініціювання процедури банкрутства, фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого кредиторами не створено, а коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника або від продажу його майна, яке не перебуває в заставі, недостатньо для оплати послуг арбітражного керуючого та його витрат, подаючи на затвердження звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат арбітражного керуючого за підсумками ліквідаційної процедури, ліквідатор не може бути позбавлений права звернутися до суду із заявою про стягнення з кредиторів банкрута коштів на оплату його грошової винагороди за період виконання повноважень та відшкодування його витрат у справі. Беручи до уваги принцип пропорційності задоволення вимог кредиторів, суд покладає витрати на оплату послуг ліквідатора та його витрати на кредиторів у справі про банкрутство пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог за наявності на те правових підстав.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2023 року в справі № 5002-17/1718-2011 з посиланням на численну практику Верховного Суду (у тому числі постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 року в справі №Б14/040-07/15-08, від 03.03.2020 року у справі № 916/3600/15, від 26.02.2020 року у справі № 11/Б-921/1448/2013, від 14.08.2019 року у справі № 5/80-10, від 09.07.2019 року у справі № 15/55/2011/5003, від 18.04.2019 року у справі № 5010/1864/2011-Б-13/56, від 16.04.2019 року у справі № 914/2458/16, від 13.02.2019 року в справі №910/22696/15 та ін.).

Така практика покладення судом на кредиторів витрат на оплату послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) у справах про банкрутство залишається єдиним можливим засобом дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів статті 43 Конституції України та статті 30 Кодексу у випадках, якщо кредитори не утворюють за власною ініціативою фонду оплати послуг ліквідатора та відсутні кошти боржника від реалізації його активів, а провадження у справі про банкрутство має бути завершеним.

Щодо особливостей оплати основної винагороди арбітражного керуючого та відшкодування його витрат у разі закриття провадження у справі з підстав погашення вимог кредиторів

Закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) з підстав погашення вимог кредиторів може відбуватися у такі два способи:

• у порядку вимог частини сьомої статті 41 Кодексу у поєднанні з нормою пункту 14 частини першої статті 90 Кодексу;
• відповідно до припису пункту 5 частини першої статті 90 Кодексу.

Так, пунктом 14 частини першої статті 90 КУзПБ унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Семантичний аналіз наведених норм свідчить, що, попри вжиття законодавцем словосполучення «протягом провадження у справі про банкрутство», зазначені норми не врегульовують правовідносин, що складаються у ліквідаційній процедурі боржника - юридичної особи (позаяк ці положення не регламентують порядку задоволення поточних вимог кредиторів, які у ліквідаційній процедурі також підлягають визнанню та внесенню до реєстру вимог кредиторів).

Саме тому обґрунтованим та необхідним для врахування господарськими судами попередніх інстанцій є висновок Верховного Суду про те, що закриття провадження у справі про банкрутство на підставі частини сьомої статті 41 Кодексу у поєднанні з вимогою пункту 14 частини першої статті 90 цього Кодексу є можливим лише до визнання боржника банкрутом.

Що ж до порядку закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) у зв`язку з погашенням вимог кредиторів саме у ліквідаційній процедурі боржника - юридичної особи (процедурі погашення боргів боржника - фізичної особи) Верховний Суд зазначив таке.

За приписами пункту 5 частини першої статті 90 Кодексу господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) у разі відновлення платоспроможності боржника або погашення всіх вимог кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів.

При цьому відповідно до положень частин другої, четвертої статті 90 Кодексу у передбаченому зазначеним пунктом випадку провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) може бути закрито на всіх стадіях такого провадження (до та після визнання боржника банкрутом); господарський суд в ухвалі про закриття провадження у справі зазначає, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений Кодексом строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.

Отже, окрім відмінності стадії провадження (на якій можливе його закриття у зв`язку з погашенням вимог кредиторів), закриття провадження у справі про банкрутство на підставі пункту 5 частини першої статті 90 Кодексу має інші правові наслідки порівняно із закриттям такого провадження в порядку вимог частини сьомої статті 41 Кодексу у поєднанні з нормою пункту 14 частини першої статті 90 Кодексу.

Водночас Верховний Суд зазначив, що, за загальним правилом, обов`язковою передумовою закриття провадження у справі про банкрутство з наведених обох підстав є розгляд господарським судом звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат.

Необхідним при цьому є вирішення господарським судом джерел оплати основної винагороди арбітражного керуючого та відшкодування його витрат.

Вагомість попереднього вирішення цього питання до постановлення господарським судом ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) пов`язана з метою досягнення дійсного захисту прав та інтересів арбітражного керуючого без необхідності повторного його звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Таким чином, задля вирішення питання щодо закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку вимог пункту 5 частини першої статті 90 Кодексу господарському суду належить попередньо розглянути звіт арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками тієї процедури (розпорядження майном, санації, ліквідації, погашення боргів боржника), в рамках якої суд здійснює відповідну процесуальну дію.

У разі повного чи часткового затвердження такого звіту господарський суд у судовому рішенні визначає також джерела покриття оплати грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого.

Водночас за недостатності відповідного обсягу коштів, які згідно з приписами статті 30 Кодексу можуть бути спрямовані на оплату грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, суд покладає тягар таких витрат безпосередньо на боржника.

Такий підхід у застосуванні положень Кодексу в справах про банкрутство (неплатоспроможність) забезпечує дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів статті 43 Конституції України та статей 12, 30 Кодексу, а також в цілому узгоджується з принципами верховенства права та процесуальної економії.

При цьому господарським судам варто враховувати, що визначаючи розмір оплати послуг арбітражного керуючого під час здійснення ним ліквідаційної процедури у справі про банкрутство, суд має досліджувати не тільки період здійснення арбітражним керуючим процедури, а й те, які фактичні дії вчинялись ліквідатором протягом процедури та чи дійсно такі дії потребують для їх вчинення саме стільки часу, оскільки оплаті підлягає лише фактично виконана робота (її обсяг), а не період часу, протягом якого тривала означена процедура.